mpochtar

Я тут написала статтю для Української правди про необхідність двосторонньої комунікації політикуму та його електорату. Буду рада почути від вас зауваги й пропозиції. Отже, подаю її повний варіант:

"Дам відповідь на ваше запитання" – так коротко можна охарактеризувати новий тренд президентської кампанії. На жаль, тренд так і не переріс у практичну реалізацію.

Здавалося б, збулася "мєчта ідіота": на нас почали звертати увагу. Дарма що це сталося, як завжди, перед виборами – ми до цього звикли.

Але важливо те, що змінилася якість уваги до нас. Політики перестали просто апелювати до народу, мовляв, "народе, ми тебе врятуємо" (стосується всіх, окрім Арсенія) та продавати свої обличчя з телеекранів і біл-бордів, а намагаються вловити та відповісти на суспільні очікування виборців.

Судячи з перебігу виборчої кампанії, кандидатам це поки що не вдається. Але дякуємо, що намагалися!

На противагу однонаправленій комунікації у вигляді біг-борів, телезвернень та реклами, політики почали демонструвати (на жаль, поки що саме демонструвати, а не проявляти) зацікавленість у з’ясуванні проблем пересічного українця.

Ніби, дивіться, я не просто вам хочу щось сказати (направити меседж), я хочу дати відповідь на всі ваші запитання, або вислухати всі ваші проблеми. Тим самим політики хочуть продемонструвати що небайдужі до суспільної думки, готові почути кожного та дати відповідь на соціальний запит виборця.

Сергій Тігіпко, який хоч і задав першим (чи то вловив суть) тренду двосторонньої комунікації з виборцями, так і не дав публічних відповідей на запитання, які ж сам озвучив зі своїх рекламних борів.

Коли ж закінчиться криза? Як боротися зі свавіллям влади? Так кандидат Тігіпко перевів свої запитання в розряд риторичних. Хоча задум технологів був хорошим – позиціонувати його як експерта, підкріпити імідж професіонала, спеціаліста в фінансовій сфері.

Проте комунікації з виборцями не відбулося. Адже не було реалізовано безпосереднього двостороннього зв'язку кандидата з виборцем.

Кол-центр не вирішує завдання прямого спілкування й не є засобом, який дає виборцю відчуття прямого спілкування з кандидатом:

"Добрый день, вы позвонили на прямую линию Сергея Тигипко. Вы можете задать свой вопрос оператору. Звонок со стационарных телефонов бесплатный. Пожалуйста, оставайтесь на линии. Ваш звонок очень важен для нас"…

Утім мій важливий дзвінок так і залишився без відповіді. Хвилини дві я слухала заспокійливу інструментальну музику, яку через кожні півхвилини переривав голос автовідповідача з проханням залишатися на зв’язку...

Наступним ініціативу Тігіпка підхопив один з лідерів президентських перегонів – Віктор Янукович. "Твоя думка – важлива! Почую кожного". Янукович відповів приємним жіночим голосом: "Громадська приймальня. Слухаю вас"...

Судячи з наступного етапу рекламної кампанії Янукович, давши меседж, що йому важлива наша думка, кудись її врахував. Виникає запитання: де вони, всі думки народу? І куди їх враховано?

Тому мою "важливу думку" не вдалося донести ні до одного з кандидатів. Ходять чутки, що штаб Юлії Тимошенко теж організовує великий кол-центр для спілкування з народом. Це зайвий раз підтверджує трендовість двосторонньої комунікації з виборцями.

А поки що можна констатувати, що нова передвиборча технологія не вдалася ні в Тігіпка, ні в Януковича. Сталося це, зокрема, через невдалий вибір технологічного рішення для цього завдання – кол-центрів.

Кол-центр не дає реального відчуття спілкування з кандидатом. Виборець кудись телефонує, на щось скаржиться, чи щось запитує – і не може отримати миттєву реакцію на свій запит.

Кол-центр не дозволяє проводити безпосередню комунікацію з кожним окремим виборцем, виявляти лояльних і нелояльних до кандидата виборців, проводити соціологічні опитування, громадські обговорення тощо.

Ці завдання можливо вирішити лише за допомогою прямого спілкування кандидатів з виборцями, або за допомогою тих же мобільних технологій.

Головне, не було реалізовано технологію реального наближення кандидатів до виборців. Вони так і залишилися за стіною кол-центрів, за спинами охоронців і віртуальної комунікації по телебаченню.

Тому залишається задовольнятися наявними технологіями спілкування з кандидатами й чекати коли нас нарешті почують в повній мірі.

А реалізувати це виборчим штабам дуже просто. Потрібно вийти за рамки теперішніх стереотипів. Для того, аби залучити на свій бік виборців, потрібно реально поцікавитися їхніми проблемами й надати можливість реальної миттєвої комунікації ваших потенційних прихильників і між собою, і з вами.

За допомогою кол-центрів цього не зробиш!

I've now got the new LiveJournal Messenger. My Windows Live ID is mpochtar@livejournal.com. Sign up now and we can chat!

Ніхто не сперечатиметься, що з 2004 року в Україні суттєво змінився політичний дискурс.

Приголомшені невиданою досі свободою слова, журналісти й політикум рвонулися до розпачливого глядача з відрами інформаційних посилів, ідеологічних переконань та пікантних подробиць.

Як уособлення цієї тенденції в квітні 2005 з’явилася  «Свобода слова» на ICTV, яку нам привіз з Росії біохімік Савік Шустер. І з тих пір пішло-поїхало…

П’ятничні вечори вже п’ятий рік поспіль закінчуються пізно вночі черговими політичними розборками.

І вже п’ятий рік поспіль політики й досі не можуть спинитись у словесних зляганнях – ніхто не сперечатиметься, що «Свободи» стали головною політичною ареною українського політикуму.

Перефразовуючи класика, можна сказати: якщо тебе нема на якійсь із «свобод слова» – тебе немає в політиці взагалі.

Але вся екстраординарність ситуації полягає в тому, що політичний дискурс політики направляють не на суспільство, а один до одного. А нібито звернення до аудиторії використовуються виключно для підсилення ефекту: мовляв, дивись, аудиторія мене підтримує! – і не більше. Політики звикли робити політику не публічно - тому публічність їм потрібна лише для підсилення своїх позицій і впливовості.

Аналогічними процесами відрізняються попередня епоха Інтернету від сьогоднішньої web 2.0. Раніше панували часи односторонньо направленої комунікації: ти писав щось на сайті, хтось то читав, ти мав умовний рейтинг – але ти не мав зворотного зв’язку зі сприймачем своєї інформації – і тому не знав що йому потрібно.

Відповідно до того, як змінюється Інтернет-мережа, змінюються й принципи суспільних комунікацій (і навпаки). Медіа (у сенсі посередників) перестали нести однонаправлену інформацію, джерело інформації зацікавлене не тільки в інформуванні, а й у зворотному зв’язку.

Українські політики не можуть не звертати на це увагу, але використовувати новітні принципи комунікування по-своєму, не розуміючи їхньої суті.

Шановний пане Яценюку, завалати собою увесь Інтернет – не означає бути почутим і зрозумілим!..

Але поява соціальних медіа з часом мусить змінити й українську політику.

Тому майбутнє - за політиками, які використовуватимуть принципи сучасного Інтернету – коли їх цікавитиме, в першу чергу, не те як красиво себе подати, а що ж насправді відповідає їм народ.

І переосмислення.

Уже декілька днів усі говорять про откровення Гриценка щодо "неможливості донесення до суспільства своєї позиції через практику проплачених матеріалів в українських ЗМІ".

За його прозорими натяками, ніби-то радіо "Ера", "Комсомольськая правда", УНІАН та "Обком" не хочуть публікувати новини чи запрошувати його на прямі ефіри без фінансового стимулювання...

Насправді, про таку практику вже давно відомо усій навколополітичній тусовці. Всі з цим живуть і миряться. І, судячи з усього, це всіх влаштовує. Звичайно, окрім політиків, які мусять платити за задоволення "ліцезрєть себя" на глянцевій обкладинці значні кошти. (Їм би хотілося безкоштовно).

Судіть самі. Піар- та прес-служби, прикриваючись неможливістю пробити інформаційний вакуум оригінальними медіаприводами, полегшують собі життя,  у той самий час обтяжуюючи свої кишені відкатами від ЗМІ. Чому це вигідно редакторам ЗМІ й так усім зрозуміло.

Але основна небезпека в тому, що навіть цікавий інформаційний привід, не простимульований фінансово, у такій вигідній для обох сторін інформаційного процесу спосіб, має всі шанси залишиться без уваги журналістів. А це, у свою чергу, призводить до викривленого сприйняття дійсності у читачів та глядачів, адже незначні події за значні кошти потрапляють у головні теми дня, тижня, місяця чи року.

Для мене дивним залишається той факт, що навіть для потрапляння в стрічку новин інформагенства - здавалося б найбезпристрасніші ЗМІ, які подають лише суху інформацію та пряму мову, - вимагають виділяти бюджети. Зрозуміло, коли інформагенство бере гроші за проведення прес-конференції - це вимагає додаткових витрат, але ж не за розміщення контенту. Адже основним заробітком агенства є продаж своєї актуальної, важливої новинної інформації, а не тієї, яку їм приносять "піарники" у конвертах з доларами.

Джинса демонструє рівень самоповаги як журналстсько-редакторської братії, так і політиків.

Але допоки останні перед початком чергової "Свободи слова" бються за місця у першому рядку ні про ніяку самоповагу не може йти мова.

Тому, шановні політики, міняйте свої заскорузлі медіаслужби на сучасних професіоналів, які зможуть правильно подати те, що ви хочете донести до своїх виборців та прихильників, віднайти вдалий медіапривід і побудувати дієву медіакампанію.

І перестаньте розбещувати журналістів! Журналіст - це художник соціальної дійсності. А митець має бути голодним :)